Print this page

Діти – наше майбутнє?

AddThis Social Bookmark Button

              Часом мені здається, що ми не замислюємося вже над тим, що говоримо. Кидаємо гучні фрази, кліше на кшталт «Діти – наше майбутнє», але зовсім не заглиблюємося у їхній зміст. Кажемо: «Що посієш сьогодні – те пожнеш завтра», але знову ж таки робимо справи, наслідки яких нам зовсім не хотілося б жати, якби ми хоч на хвильку зупинилися б і подумали… або ми просто нічого не робимо. Ну, нібито ніякої очевидної шкоди немає.

             А поряд невидимо страждають люди, яким ми могли б допомогти. А зовсім поряд діти, перед якими вже з маленьких років постає загроза загубитися в цьому великому,чужому і холодному світі. Світі, де місце під сонцем треба виборювати, свою життєздатність треба доводити мало не щохвилини. Світі, де розбурхані хвилі можуть понести і розбити десь об каміння байдужості, де зовсім просто і непомітно зникають душі. Вже з шкільних років депресія і думки про власну непотрібність переслідують дитячі серця. Батьки цього часто не помічають. Їм ніколи, адже потрібно заробляти гроші, а після роботи так хочеться відпочити. Хто ж розкаже дітям про той надійний острівець безпеки, єдиний, на якому можна вистояти у життєвих бурях? Ми про нього знаємо і часто нам здається, що про нього якось автоматично знають усі. Самообман, який допомагає спокійно засинати. Адже з нами Ісус, камінь, на якому ми стоїмо. Із Ним надійно.

           Тоді Ісус бере ініціативу в Свої руки. Адже Він не хоче, щоб хтось пройшов цим життям, не почувши про Його любов і готовність допомогти. Ісус приходить до нас і відкриває очі на маленьких людей, яким так необхідно про Нього дізнатися, у яких ще все життя попереду і вони мають зробити правильний вибір, як його прожити. Бог дає нам можливість розказати діткам про Нього. Він кличе їх через наші слова, нашу працю, зусилля, сльози у недільних школах, таборах, на шкільних зустрічах. Це не просто, це боротьба. Але ціль варта того, щоб ми доклали всіх зусиль. Нам потрібне майбутнє. Церкві потрібне майбутнє. І сьогодні ми можемо його забезпечити, коли відгукнемося на Божий поклик і посіємо у дитячі серця зерна вічності.

 

 

 

 


  Оксана Валеріївна Вітюк - викладач РДС